ДЕКІЛЬКА ПОРАД БАТЬКАМ, ДІТИ ЯКИХ ВІДМОВЛЯЮТЬСЯ ПРИБИРАТИ
Прибирання в кімнаті – це навичка, тому її треба цілеспрямовано розвивати.
І починати треба привчати дитину до охайності вже 7-9 місяців. Звичайно у формі гри. Разом складати іграшки у велику яскраву коробку. У 1,5 довірити віднести у ванну кімнату мокрі штани або поставити брудну чашку у мийку. А у 2 роки вже попросити самостійно прибирати іграшки. У 2,5 роки – витерти пил, полити квіти, а якщо щось проллє, то самостійно витерти підлогу.
Коли до вашої дитини прийшли гості поясніть їм що у вашому будинку є правила: закінчив гратися, всі діти прибирають іграшки на свої місця. Коли прийде час нагадати про нього. Навіть можете допомогти їм розподілити обов’язки між собою, хто що прибирає.
Головне правило – не сваріть дитину за те, що вона не прибрала у своїй кімнаті. Спробуйте домовитись поясніть дитині свої почуття, при спокійній розмові дитина зрозуміє що ви її сприймаєте як повноцінного члена сім’ї і спробує зрозуміти вас і ваше прохання.
Спокійна, довірлива розмова може надати більш позитивного результату ніж покарання при якому принижується особистість дитини.
Пам’ятайте, що порядок у своїх речах підтримують всі і батьки теж. Дитина дивиться на батьків і робить так само.
У кожній речі повинно бути своє місце. Це стосується предметів для малювання. Перед тим як дитина хоче помалювати чи поліпити домовитись, що після творчості дитина сама все покладе на місце. Але треба здійснювати непрямий контроль.
Поясніть дитині, що в будинку чистоту підтримують всі члени сім’ї.
Не робіть все самі. Довіряйте дитині. Побутові навички формуються в дитинстві при самостійності їх виконання. Довіряйте своїй дитині.
Заохочуйте, хваліть малюка. Навіть тоді, коли у нього не виходить так добре як у вас.
Не виконуйте за дитину те що їй довірили.
Прибирайте на кухні разом. А на холодильник можна повісити яскраве нагадування: про чистоту після обіду.
Намагайтесь кожного разу демонструвати необхідність у підтриманні чистоти, порядку. Сплануйте все так, щоб дитина на собі відчула невчасне віднесення брудних речей до ванної кімнати.
ТИПИ НЕПРАВИЛЬНОГО СІМЕЙНОГО ВИХОВАННЯ
На жаль, дуже часто батьки, самі того не усвідомлюючи, обирають неправильний тип виховання. Що призводить до проблеми в особистісному становленні дитини, подальших невиправних труднощів у її вихованні та навчанні, порушень поведінки, іноді навіть патологічного характеру.
Основні типи неправильного сімейного виховання:
-
Гіпопротекція – дитину надано самій собі, вона майже не знає батьківської допомоги, підтримки та контролю;
-
Прихована гіпопротекція – формальний контроль з боку батьків (те, що не можна зробити зараз, можна зробити потім);
-
Потуральна гіпопротекція – рівень опіки незначний, тоді як рівень забезпечення матеріальних потреб дитини є доволі високим;
-
Домінуюча гіперпротекція – дитину надмірно контролюють навіть у дрібницях, тому не формується самостійність, ініціативність, відповідальність
-
Потуральна гіперпротекція – негативні вчинки дитини сприймаються без критики, заохочується егоїзм;
-
Явне або приховане емоційне відторгнення – до дитин ставляться як до «попелюшки»;
-
Жорстке поводження з дитиною – постійне покарання за найменшу провину;
-
Підвищена моральна відповідальність – дитина відповідає за когось із менших чи навіть дорослих членів сім ї, від неї чекають, щоб вона поводилась як доросла;
-
Суперечливе виховання – мама наполягає на одному , а батько на протилежному;
-
Зміна виховних прийомів – різка зміна типу виховання.
Лайливі слова із уст дитини: як реагувати і як цьому запобігти. Поради психолога
Багато батьків опинялися хоч раз у ситуації, коли дитина вживає ненормативну лексику. Дехто вважає, що краще вдати, ніби нічого не почув, а інші кажуть, що потрібно відреагувати та поговорити з дитиною.
Батьки, як правило, дуже бурхливо реагують на подібні ситуації, не розуміючи чому так відбувається і як правильно діяти. А причини лихослів’я бувають дуже різними, і реагувати потрібно відповідно до ситуації та адекватно віку дитини. Причиною лихослів’я дітей завжди є дії дорослих.
-
Перш за все, дитина може почати вживати нецензурні слова тому, що у неї є приклад серед рідних і близьких людей.
-
Дитина може матюкатися спеціально, "на зло" своїм батькам, які втратили в її очах авторитет, б’ють, ображають або просто не звертають уваги.
-
Дитина може копіювати своїх однолітків, думаючи, що це дуже здорово, особливо, якщо одноліток займає лідируючі позиції в групі.
-
Дитині може бути просто цікаво, як відреагує доросла людина, якщо почує мат. Часто саме з цієї причини діти матюкаються в дитячому садочку на вихователів і тому важливо, щоб реакція дорослого була адекватною.
-
Лихослів’я – це різновид агресії і важливо розуміти, що так дитина висловлює свій біль, невдоволення, негативні емоції. І відбувається це найчастіше спонтанно.
-
Варто зауважити, що до трьох років дитина взагалі не розуміє значення лайливих слів, але, цілком можливо, що в пам’яті дитини може залишитися емоційна реакція дорослого на ці слова. І якщо ця реакція сподобається дитині, вона буде викликати її й надалі, вживаючи брутальні слова.
-
Вперше почувши від дитини, яка молодша трирічного віку, лайливі слова, їх варто проігнорувати. Неуважність до брутальних слів, вимовлених малюком, позбавить їх емоційної сили, і дитина, скоріше за все, забуде цей "досвід". Якщо ж дитина і надалі продовжує вживати лайливі слова, варто пояснити їй, що це погані слова, а така поведінка дитини дуже засмучує маму і тата. Діти у дошкільному віці дуже прив’язані до батьків, тож скоріше за все постараються більше не вживати образ, щоб не засмучувати рідних.
-
Якщо дитині більше трьох років, важливо зрозуміти причину вживання лайливих слів. Якщо це відбувається спеціально, "на зло", варто розібратися, що ж саме викликає невдоволення дитини і як розв'язувати проблему, знайти компроміс. Це є приводом для звернення до дитячого психолога, який має дієві інструменти для діагностики причин та корекції поведінки дитини. Якщо ж накричати на дитину, почати залякувати, ображати чи звинувачувати – ризикуєте назавжди втратити довіру і відвертість з боку дитини.
Що саме неприпустимо робити в ситуації, якщо дитина дошкільного віку почала вживати лайливі слова.
-
Не потрібно сваритися і кричати. Ваша реакція має бути спокійною та виваженою.
-
Заборона типу "тому що я так сказала" тільки налякає дитину і заставить її діяти наперекір.
-
Навіть якщо вам дуже соромно за свою дитину, наголосіть, що вона вчинила погано, а не є поганою дитиною. Це потрібно пам’ятати завжди!
-
Не соромте дитину при інших, поговоріть з нею наодинці. Оточуючі дуже швидко забудуть про прикрий інцидент, а от почуття образи і страху дитина пронесе через все своє життя.
Сім’я має вирішальний вплив на дитину дошкільного віку. Але ми живемо у суспільстві, де ізолювати та вберегти малюка від усіх негативних впливів неможливо та і не потрібно. Рано чи пізно він стикнеться із різними сторонами людського буття і має бути до цього готовим. Але в сім’ях, де вироблені морально-етичні норми, лихослів’я ніколи "не приживається".
Лихослів’я – це, по суті, залежність, така ж як наркотики або алкоголь. І навіть якщо вплив цієї звички на здоров’я сумнівний, вона обов’язково вплине на нормальну соціальну адаптацію людини у суспільстві.
Лихослів’я – це не та навичка, яка готує дітей до щасливого майбутнього. Сьогодні є великий попит на педагогічні та психологічні знання серед молодих людей, а це вселяє віру у те, що таке явище як лихослів’я серед дітей зникне як явище.
Джерело: