Насильство в сім’ї є однією з найбільш розповсюджених форм порушення прав людини. У більшості випадків протиправні дії проти когось із членів родини супроводжуються актами агресії, приниження та жорстокої поведінки. Подібні дії з боку насильника приводять до негативного фізичного, психічного та соціального стану здоров’я постраждалої особи чи кількох осіб, членів цієї родини. Як правило, найбільше страждають від сімейного насильства жінки, діти та люди похилого віку, хоча про останню категорію йдеться дуже мало.

         Протягом тривалого часу в Україні на рівні суспільства проблеми насильства в сім’ї активно не обговорювалися. Правозахисні громадські організації, зокрема жіночі, стали не тільки ініціаторами захисту жертв насилля, а й спонукали державні органи влади до формування необхідної законодавчої бази щодо розширення державної систему захисту потерпілих від насильства.

Верховною Радою України 2001 року було ухвалено Закон України «Про попередження насильства в сім’ї» та Закон України «Про внесення змін до Кодексу України про адміністративні правопорушення щодо встановлення відповідальності за вчинення насильства в сім’ї або невиконання захисного припису». Прийняття законодавчої бази у сфері попередження насильства в сім’ї свідчить про винесення цієї проблеми з розряду приватної проблеми родини на державний рівень.

Захист дитини від насильства – важливе завдання для дорослих. Незважаючи на те , що вербальне насильство зазвичай не залишає помітних слідів, його наслідки можуть бути катастрофічними. Іноді вербальне насильство стає причиною навіть суїцидів, вчинених через образи, погрози, фізичне насильство, принизливі призвістка тощо. Душевні рани, які завдано словом, не загоюються роками. Особлива безпека вербального насильства полягає в тому, що воно може перерости у фізичне насильство. Жорстокість, яку дитина зазнає в дитинстві, часто призводить до того, що згодом, у майбутньому, вона прагнутиме розв’язати свої проблеми насильницьким способом або шляхом протиправних дій.

            Дитина, на яку дорослі спрямовують гнів та агресію, відповідно спрямовує її на молодших за віком дітей, зокрема під час ігор. Результатом цього стає такий небезпечний соціальний наслідок, як прояви жорстокості. Непряме підтвердження цьому – збільшення числа скоєних підлітками злочинів, пов’язаних із насиллям.

              Окрім того, пережите вербальне насильство впливає на подальше життя людини. Дослідження свідчать, що в людей, які піддавались вербальному насильству, у 1,5 разів частіше проявляються симптоми депресії та тривожності, а протягом життя ці люди вдвічі частіше страждають від афективних та тривожних розладів.

              Також результати досліджень свідчать, що дитина яка пережила вербальне насильство не може створити свою сім’ю, або не може виконувати обов’язки батьківства. Так як дитяче насліддя розвиває в них агресивність. Хлопці стають кривдниками своїх членів родини, дівчата виходять заміж за жорстоких чоловіків. І ті і інші не можуть своїм дітям дати достатньо тепла, любові тощо.

Вербальне насильство – явище небажане. Грамотна організація освітнього процесу передбачає зведення до мінімуму використання насильства над дитиною в освітньому процесі.

                                            ПРОЯВИ ВЕРБАЛЬНОГО НАСИЛЬСТВА

• погрози

• зауваження, які принижують гідність дитини

• заниження успіхів, зокрема публічне

• постійна критика

• ігнорування ініціативи

• звинувачення, лайка, крики

• покарання за неправильну відповідь

• некоректні висловлювання про зовнішній вигляд

• примушування відповідати на запитання

• привілейоване ставлення  до ввічливих дітей

• відмова від заспокоєння переляканої

• негативна характеристика

• перекладання відповідальності на дитину за свої невдачі

• відкрите демонстрування нелюбові 

​

                     Насильством в сім’ї, відповідно до статті 1 Закону України «Про попередження насильства в сім’ї», визнаються будь-які умисні дії фізичного, сексуального, психологічного чи економічного спря­мування одного члена сім’ї по відношенню до іншого члена сім’ї, якщо ці дії порушують конституційні права і свободи члена сім’ї як людини та громадянина і наносять йому моральну шкоду, шко­ду його фізичному чи психічному здоров’ю. 

                  Таким чином, можна виділити наступні обов’язкові ознаки насильства в сім’ї:

1) особами, що страждають від сімейного насильства, можуть бути тільки члени сім’ї (тобто цей Закон не поширюється на сусідів, співмешканців, у тому числі розлучених осіб, що продовжують спільно проживати, осіб, що зустрічаються, але не перебувають у шлюбі тощо);

2) діяння насильника повинне бути протиправним (тобто суперечити нормам чинного законодавства);

3) діяння призвело або могло призвести до порушення прав члена сім’ї як людини та громадянина;

4) вина насильника повинна виявлятися у формі умислу, а не необережності.В Розділі I Закону «Загальні положення» містяться визначення  термінів, що вживаються в Законі: насильство в сім’ї та його форми; жертва насильства в сім’ї, попередження насильства в сім’ї, реальна загроза вчинення насильства в сім’ї, захисний припис, фіктивна поведінка щодо насильства в сім’ї, під якою розуміється поведінка потенційної жертви насильства в сім’ї, що провокує насильство в сім’ї, тощо. 

                 За спрямованістю дій Закон виділяє чотири види насильства: фізичне, сексуальне, психологічне та економічне, — розкриваючи зміст кожного із зазначених видів насильства:фізичне насильство в сім’ї — умисне нанесення одним чле­ном сім’ї іншому члену сім’ї побоїв, тілесних ушкоджень, що може призвести або призвело до смерті постраждалого, порушення фізичного чи психічного здоров’я, нанесення шкоди його честі і гідності;сексуальне насильство в сім’ї — протиправне посягання од­ного члена сім’ї на статеву недоторканість іншого члена сім’ї, а та­кож дії сексуального характеру по відношенню до неповнолітнього члена сім’ї;психологічне насильство в сім’ї — насильство, пов’язане з дією одного члена сім’ї на психіку іншого члена сім’ї шляхом сло­весних образ або погроз, переслідування, залякування, якими на­вмисно спричиняється емоційна невпевненість, нездатність захис­тити себе та може завдаватися або завдається шкода психічному здоров’ю;економічне насильство в сім’ї - умисне позбавлення одним членом сім’ї іншого члена сім’ї житла, їжі, одягу та іншого майна чи коштів, на які постраждалий має передбачене законом право, що може призвести до його смерті, викликати порушення фізичного чи психічного здоров’я.

                 Основними принципами конструювання сучасної сім’ї є екологічність та діалогічність. Екологічність у побудові родинного життя передбачає таку поведінку кожного з членів сім’ї, за якої шлях та засоби досягнення бажаного одного не шкодять іншим, не заважають їм реалізувати свої потреби, уявлення про бажану сім’ю.  Діалогічність у процесі творення сім’ї передбачає налаштованість її учасників на діалог одне з одним, готовність до щирого і відкритого спілкування.

                  Обидва принципи ґрунтуються на толерантності та повазі до інших і. реалізуючись у конструюванні сімейного простору, дають змогу створювати безпечний та затишний дім.

                    Дискримінація, навпаки, негативно впливає на сімейне життя, оскільки:Виключає можливість, відкритої взаємоді. Ускладнює безпечність взаємин, повагу і толерантність у ставленні до членів сім’ї Також дискримінація перешкоджає ефективній самореалізації всіх членів родини незалежно від того, у ролі суб’єкта дискримінації всіх членів родини незалежно від того, у ролі суб’єкта чи об’єкта дискримінації ті виступають. Це заперечує діалог і загрожує психологічному, а іноді – фізичному здоров’ю членiв сім’ї. 

                                     ПЕРЕДУМОВИ ВИНИКНЕННЯ СІМЕЙНОЇ ДИСКРІМІНАЦІЇ

                 Поняття «дискримінація» визначають як несправедливу поведінку чи ставлення членів однієї групи до представників інших груп. У сімейних взаєминах дискримінація може проявлятись по-різному: через ігнорування, вербальні образи та фізичні напади, відмову в основних потребах, послугах і реалізації інших прав. Жертв дискримінації можуть позбавити права самостійно розв’язувати питання, що стосуються їхнього життєконструювання, особистісної самореалізації, можливості втілювати власні уявлення про сімейне життя тощо. Незалежно від проявів дискримінації, її основа – це заперечення, неприйняття відмінностей, неповага до гідності інших і відмова визнати рівноцінність кожної людини. Передумови виникнення сімейної дискримінації:соціальні стереотипирозширені привілеївплив засобів масової інформації 

                                                  ВИДИ СІМЕЙНОЇ ДИСКРИМІНАЦІЇ 

                  У внутрішньосімейних взаєминах виокремлюють такі види дискримінації, як:гендерна – утискання членом сім’ї інших її членів за критерієм статівікова – утискання членом сім’ї інших її членів за критерієм віку. Найпоширенішим та часто обговорюваним у суспільстві видом сімейної дискримінації є гендерна. Передумова виникнення гендерної дискримінації полягає в патріархальній, біологізованих поглядах на призначення чоловіка і жінок. Такі уявлення дискримінують як жінок, так і чоловіків, оскільки їхні шляхи самореалізації чітко визначені та не підлягають «оскарженню». Окрім того, такі уявлення не дають їм змоги конструювати своє сімейне життя відповідно до індивідуальних потреб та інтересів кожного члена сім’ї. 

                                                 ДИСКРІММІНАЦІЯ ДІТЕЙ В РОДИНІ 

              Дискримінація дітей є одним із прояві ейджизму. Часто під час прийняття важливих рішень, обговорення питань виховання, розвитку чи дозвілля батьки не враховують думку у дітей. Дорослі вважають, що їхній час більш цінний за час дітей; що їхні справи завжди серйозні та важливі, а дитячі – це лише ігри та байдикування; що діти на мають достатньо життєвого досвіду і відповідних розумових здібностей, щоб брати участь у розв’язання «дорослих» питань; що батьки ліпше знають, як дітям буде добро, як їм правильно вчинити, де навчатися, із ким спілкуватися, тощо.Дорослі вважають за необхідне «соціалізувати » дітей, розвивати, навчати і виховувати їх задля входження в суспільство і зайняття в ньому відповідної ніші, маючи на увазі престижну професію, посаду, матеріальне забезпечення тощо. Таке «доросле» розуміння «щасливого» дитинства часто призводить до щільного розпорядку дня дитини, заповненого заняттями «чимось важливим» у клубах розвитку дітей на кшталт вивчення музики, хореографії, іноземних мов тощо. Змінюючи одне одного, ці заняття не залишають дітям часу для ігор, прогулянок на свіжому повітрі, спілкування з друзями тощо. Поняття дисципліна, ототожнюють із тотальним контролем і вимогою абсолютної покірності дитини. Відповідно її спроби проявляти самостійність і робити щось по-своєму завершуються насильницькими діями з боку дорослих. Результатом подібного «підходу» у вихованні стає нерозвинена суб’єктність дитини, її низька самооцінка, відсутність самоповаги, депресивність чи голосний демарш у підлітковому віці, що може завершитися асоціальними діями або навіть самогубством.Отже , дитина як і будь-яка людина , гідна поваги. ЇЇ думку варто враховувати під час розв’язання будь-яких питань сімейного життя, особливо якщо вони стосуються безпосередньо самої дитини. Звісно, досвід дитини відрізняється від досвіду дорослих, а її погляди є іншими, але людино мірність у конструюванні сімейного простору передбачає врахування думок усіх членів сім’ї та повагу всіх до кожного незалежно від віку. 

                           ЛІТЕРАТУРА: ж. Практичний психолог: дитячий садок    №4/2015